Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Коли я немічний, тоді сильний

Олег Савчак

«Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог, був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами. Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб по мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені, або чує від мене. А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний» (2 Коринтян 12:1-10).

Павло говорить тут про себе зі сторони, від третього лиця. Він каже, що не хоче хвалитись собою, але він знає чоловіка, який чотирнадцять років тому був взятий до третього неба. Він каже, що, навіть, не знає до кінця, як це відбулось, чи це було в тілі, чи без тіла. Він чув там слова невимовні, таку мову, яку неможливо повторити.

Павло є на межі, тому що, з одної сторони, він останній апостол, якого Бог покликав вже в самому кінці і який в тілі не ходив з Христом. Він був покликаний вже після воскресіння і вознесіння Христа, але, з другої сторони, Павло відкрив найбільше церков, написав найбільше частин Нового Завіту, найбільше зробив для Божого Царства, ніж інші апостоли. Тому, з однієї сторони, він боровся з комплексами, що він якийсь не такий, тому що покликаний вкінці і не мав такої честі, як інші, але, з іншої сторони, коли проходить, як мінімум 14 років − він в служінні, коли він зустрівся з Богом, коли він був в небесах, коли його очі були відкриті, коли пелена цього світського, буденного була знята.

Так важливо, щоб ми перестали бути самоправедними, злитись на інших, чи нарікати на інших, але, щоб ми частіше помічали себе і не боялись казати: «Горе мені! Боже, прости мене грішного, помилуй мене, бо зірвався, бо осудив, бо вирвалось щось….» І не важливо хто ти є (пастор, служитель, лідер), коли ти каєшся, просиш вибачення, тому що ми є недосконалі і ми повинні переборювати цю власну самоправедність, як зробив це Ісая.

Павло бореться з тим самим. З однієї сторони, він переборює комплекси, невдачі, те, що було в минулому, з другої сторони, коли він, все-таки, бачить чесно, реально, що він таки кращий, як інші, що він зробив більше, ніж інші, в нього є спокуса розгордитись і почати хвалитись, розказувати іншим, як правильно жити, як правильно служити Богу. Так важливо, як Павло навчитись балансувати, мати цю мудрість, не впасти в одну крайність (ці комплекси, що я невдаха, в мене щось не виходить), і, з другої сторони, коли все виходить, почати хвалитись цим, всім розказувати. В Павла була ця загроза, тому що чітко написано: «А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався» (2 Коринтян 12:7). Ми не знаємо, що це за колючка була. Одні кажуть, що він був дуже хворий на очі, інші, що в нього були дуже сильні головні болі, ще інші, що це була хвороба якась невиліковна. Це було пов'язане з чимось фізичним, що завдавало йому страждання, біль і, можливо, навіть, через це він виглядав якось негарно. І він каже, що ви не погордували мною. Він чесний з собою і з нами. Два рази в одному вірші він каже, що через пребагатство відкриттів він не возгордився, не величався. Він молився до Господа кілька разів і Він не відповів, не зцілив, не забрав цю колючку. Ми не знаємо, як це було пізніше, чи це було до кінця його життя. Тому, ми не виводимо якісь глобальні формули. Дуже важливо не виводити з одного місця цілі вчення, але для себе наука обов'язково повинна бути.

Проходячи цей період, Павло зрозумів, він з цим, в якійсь мірі, воював, він думав про це: «Бог не глухий, Він чує. Навіть, якщо це займає трошки більше часу, це з якоюсь метою». Це значить, що в процесі ми повинні чимось займатись, ми повинні жити і служити Богу. Ми не повинні зациклюватись на чомусь, зупинятись на чомусь і казати, що я не можу рухатись дальше, духовно зростати, бо є ця проблема. Павло задавав Богу питання, але, коли не розумів, або не отримував швидких відповідей, він йшов дальше. Це є життєвий принцип. Павло говорить, щоб через пребагатство об'явлень він не величався, дано йому в тіло цю колючку, з якою він бореться, коли він кожного разу нагадує, що він залежить від Бога, його життя, його здоров'я, його служіння кожного дня залежить від Бога.

Кожен день ми залежимо від Бога. Легко залежати від Бога, коли все погано, коли все розвалюється. Але, чи будемо ми залежати від Бога, коли все налагодиться, коли вже все добре? Чи будемо дякувати Богу тоді, кожен день? Павло говорить: «І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2 Коринтян 12:9). Ми, деколи, думаємо, що нам трошки бракує чогось (благодаті, сили, помазання, зцілення, грошей…) Нам нічого не бракує! Благодаті Господньої достатньо для нас, але це не означає, що достатність благодаті це швидка відповідь на молитву. Достатньо благодаті на твоєму житті! Повір в це! Ти спасенний благодаттю! Ти є в Господі! Дальше, Господь дає Павлові це відкриття, яким він потім жив і служив все своє життя: «І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі» (2 Коринтян 12:9). І поки ми не отримаємо відкриття, ми цього не розуміємо. Ми задаємо запитання, ми ображаємось на Бога, нарікаємо, ми думаємо, що ми якісь не такі. Це має прийти відкриття від Бога. Павло отримав це розуміння: «Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2 Коринтян 12:9). Як можна хвалитись своїми немочами? Що таке немочі? Для когось це хвороба, а для когось – щось інше, якісь труднощі, негаразди, проблеми, невдачі… Павло отримує відкриття, що коли він немічний, тоді він сильний. Це не просто, що я буду колись сильний, коли все пройде, коли буду зцілений, чи отримаю роботу, коли благословить Господь, то тоді я буду кричати на весь світ, але поки цього свідоцтва немає, в нас часто в голові: «Бог, Ти де?», «Чому так довго?», «Скільки можна?». Павлові Бог відкрив цей принцип – Бог не в свідоцтвах, коли все добре, Бог не в славі відповіді на молитву, Бог в немочі, вже, сьогодні і зараз! Бог зараз в тій ситуації, в якій ти знаходишся. Ми повинні почати так мислити, жити і поступати. Таке наше має бути духовне нутро.

Бог має вихід і вирішення! Ти є сильний в Бозі сьогодні, в тій немочі, і в тій проблемі в якій ти є зараз! Не завтра, коли вона вирішиться, а сьогодні, щоб ти жив повним життям і радість твоя була повна. І не важливо що про тебе думають люди. Не дозволяй їм, заборони їм створити образ про тебе, який залежить від їхньої думки.

Ми повинні навчитись довіряти Богу у всьому, покладатись на Нього у всьому, збудувати Його характер в нас, стати сильними в Ньому, не покладатись на людину, на себе, чи на думку людей. Сила наша в Господі! Сила наша сьогодні і зараз, не завтра, коли буде відповідь, свідоцтво, вихід і вирішення, а сьогодні і зараз, коли є неміч, проблема, трудність. Бог контролює абсолютно все наше життя. Ми Йому довіряємо, не жаліємось, не нарікаємо, стараємось якомога менше задавати глупих запитань і якомога більше дякувати Йому. Сьогодні треба хвалитись, тішитись і дякувати Богу!

Проповідь в відео-форматі

ddd