Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Здатність любити, як ознака духовної зрілості

Олександр Борисов

В усьому живому є періоди. Є період дозрівання, достигання, стиглості, коли все живе здатне продовжувати себе. Навіть, світ, який не знає Христа розуміє, що зрілість людини – це природний процес. Кожна людина незалежно від того віруюча вона, чи ні, знає Бога, чи ні повинна проходити декілька стадій. І, саме, завершальна стадія – це стадія, яка називається зрілістю. Якою є ця зріла людина? Це людина, яка здатна віддавати.

На кожному етапі життя людина має свої потреби. На етапі, коли людина стає доросла в неї є потреба віддавати і дбати за когось ще, окрім себе. Тобто, людина отримує задоволення від того, що вона дбає за когось. Коли ми стаємо батьками, ми хочемо дбати за когось, ми дбаємо за когось. Навіть, людина, яка не знає Христа має дійти до якогось етапу в своєму житті, де вона мала би мати вже бажання дбати за когось. В Писанні Павло пише про це. Він говорить, що багато є вас вчителів, але не багато батьків. Багато хто може вчити, але не часто, ми, дійсно, бачимо, коли є відношення серця батьківське.

Коли Бог насадив весь сад, Він посадив там людину для того, щоб вона урядувала. Ми розпорядники, урядники. Ми, як Церква беремо на себе відповідальність щось робити. Неможливо взяти відповідальність, не маючи зрілості. Дуже часто ми можемо бачити інфантильних людей. Їхні дії, вчинки − це не є вчинки дорослих людей. Є люди, які в силу якихось своїх фізіологічних речей не досягають зрілості, а є люди, які в духовному своєму житті не досягають зрілості, тільки через декілька причин. По-перше, важливо зрозуміти − чи я далі розвиваюсь? Чи я далі рухаюсь?

«Коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишається віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!» (1 Коринтян 13:10-13). В контексті розділу про любов Павло говорить, що таке взагалі зрілість і коли він став мужем. Він став мужем, коли став здатним любити. Одна з ознак зрілості – це, коли головне стає головним. Чому Павло помістив ці роздуми, це твердження саме в гімні про любов? Тому що він говорить, що все дочасне, але зараз лишається три – віра, надія, любов, а любов з них найбільша. Любов – це те, що є дійсно характером Самого Бога, і одна з ознак зрілості зрілої духовно людини – це, коли вона здатна любити. Кожен з нас по різному любить. Коли людина стає духовно зріла, вона вчиться любити так людей, щоб вони розуміли, що їх люблять.

«Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу. А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо. А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він. Улюблені, не пишу я для вас нову заповідь, , але заповідь давню, яку мали від початку: заповідь давня, то слово, що чули його від початку. Але нову заповідь я вам пишу, що справді вона в Нім та в вас, що минається темрява, і світло правдиве вже світить. Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі. А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає. Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила. Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його. Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого. Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Писав я до вас, юнаки, бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви. Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу» (1 Івана 2:1-16). Іван розбиває, фактично християн по категоріях – діти, юнаки, батьки. І кожному дає свою ознаку, або описує сильні сторони кожного  цього стану духовного в його ставленні, як християнина, в його зрості, як християнина. Іван тут пише: «Але нову заповідь я вам пишу, що справді вона в Нім та в вас, що минається темрява, і світло правдиве вже світить» (1 Івана 2:8). Люби ближнього – це дійсно нова заповідь. Він говорить, що саме по цьому всі мають зрозуміти взагалі, чи Христос в тобі пробуває, чи ти ходиш в світлі? По твоєму ставленні до ближнього, як ти ставишся до людей. Зрілість напряму пов'язана з тим, як ми ставимось до ближніх. Є велика різниця між тим, щоб просто терпіти і дійсно любити.

Коли ми зрілі, ми поступаємо так, як Христос. Що для нас є головним у стосунках з людьми? Головне для нас – це те, що головне для Бога – це душа людини, сама людина. Душа людини – це найбільша цінність, це те, що цінить Бог понад усе. Він не цінить досягнення, чи те, як людина виглядає. Він цінить людську душу і любить людину, якою б вона не була, до кінця. Любов Бога ніколи не міняється. Відношення Бога ніколи не міняється.

Ми маємо навчитись любити один одного. Нас повинні впізнавати по любові, яка між нами. Чи по вашому ставленні, відношенні до людей, до ближніх, до тих, хто  в церкві світ може пізнати, що ви учень Христа? Нажаль, не завжди…

Любов – це одна з небагатьох речей, яку практично неможливо підробити. Підробити можна багато речей, навіть, помазання. Чому неможливо підробити любов? Тому що це завжди пов'язано з об'єктом любові і з тим, як об'єкт любові реагує на це. Ми, часто, не рахуємось з людьми. Ми думаємо, насправді, про себе і кажемо, що ми любимо. В гімні про любов (1 Коринтян 13) написано, що любов не шукає свого. Можливо, наша любов до ближнього неправильна? Ми маємо зрозуміти, що ми можемо зробити для людини? Що їй буде на користь, на збудування? А, може, закривши очі на все, просто бути Людиною? Ісус був Людиною. Чому з Ісусом завжди було багато людей? Він слухав людей! Він слухав блудників, митників, всіх людей, що були довкола Нього. Це природно, коли навколо когось є люди, тому що ця людина природно приваблює. Це не просто помазання. Чому є люди, які природно привабливі і навколо них є завжди люди, і є інші люди, які помазані, але навколо них немає людей? Нам треба спасти цей світ. Чи підуть люди на помазання? Вони підуть на те, яка ти людина, який ти є.

Апостол Петро теж говорить про те, що, якщо певні речі будуть у вас і будуть примножуватись, то ви не будете без плоду в пізнанні Бога. Тобто, є речі, які ми повинні перевіряти, чи вони є в нас, чи вони примножуються. Тому що, якщо ми не будемо судити себе, то будемо суджені з світом. Судіть себе – в якому стані я є?Хто я є? Які мої стосунки з людьми? Що робиться довкола мене? Що робиться з людьми з якими ви дружили? В яких ви з ними зараз стосунках? Чи від вас втікають люди, чи біжать до вас? Коли хтось вас не хоче бачити – задумайтесь! Нехай Господь покаже нам на якому етапі ми є, де ми є, що ми маємо зробити, щоб бути просто Людиною.

Проповідь в відео-форматі

ddd