Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Командний гравець

Олег Савчак

Ми повинні бути командними гравцями. В командній грі завжди задіяно багато людей. Хороша, потужна команда – це те, де немає розділення і сварок. Команда несе відповідальність, розділяє поразки і перемоги разом.

Приклад команди Давида

«І пішов Давид звідти, і втік до печери Адуллам. А брати його та ввесь дім батька його почули про це, та й посходилися до нього туди. І позбиралися до нього кожен пригноблений, і кожен, хто був здовжений, і кожен згірчений в душі, і він став над ними провідником. І було їх із ним близько чотирьох сотень люда» (1 Самуїлова 22:1-2). Давид сам був у вигнанні. Він був біженець. Його хотіли вбити. Він був подавлений, в якійсь мірі в депресії. Він не розумів що відбувається – чому, будучи вірним Богу і Саулу, його переслідують і хочуть вбити? Але апостол Павло каже, чи ми живемо, чи вмираємо – ми Господні, благословенні, чи ми під тиском, нам важко – ми Господні. Ми повинні рухатись в вірі. Чи нам добре, ми багаті, чи ми переходимо якусь фінансову кризу, чи кризу з здоров'ям, роботою, сімейну кризу, нам треба триматись за Господа всім серцем, за Церкву, один за одного, довіряючи Богу і пам'ятаючи про те, що Бог проведе.

Отож, бачимо, що Давид втікає в печеру і ховається там, але крок за кроком до нього поволі збираються пригноблені, здовжені, погірчені, і він стає для них лідером. Тобто, він збирає їх. Проходять місяці, роки, і ми читаємо, що це вже не просто якесь «збіговисько», а це вже така міні армія. Ми бачимо шалені успіхи, перемогу, здобич… Дальше ми читаємо, що вони стають багаті. Всі ті боржники в депресії, скривджені стають потужними, вони набувають майно,мають господарку, зброю, отари, сім'ї. За короткий час вони стають армією (2 Самуїлова 23:8-21). І, коли ми читаємо такі місця Писання, ми всі хочемо мати таку команду, таких вірних людей довкола себе.

Деякі люди думають, що Церква – це виставка святих. Ми, інколи, думаємо, що святість – це, коли ти не реагуєш, ти гарно одітий, посміхаєшся… Але святість – це, коли ти йдеш за Господом, і процесі цієї ходьби ти вимушений вирішувати питання. Ти є живий, ти реагуєш. І, деколи, твоя реакція не є ідеальна. Ми всі «вчорашні», ми всі свого часу «прибігли до тої печери Адуллам» − скривджені, обтяжені… Церква – це не є виставка, вітрина, прилавок. Це є «завод», куди поступає «сировина», а виходить вже «готова продукція». Але в процесі – багато шуму, вогню, час від часу трапляється брак…

Церква – це командна гра. Ми не можемо служити Богу, проповідувати Євангелію, вести навчання, проводити різні служіння, якщо в нас не буде команди.

Команда Ісуса Христа

«А Він їм суворо наказував, щоб вони Його не виявляли. І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу оздоровляти недуги й вигонити демонів. І визначив Він оцих Дванадцятьох: Симона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведеєвого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанергес, цебто сини громові, і Андрія, І Пилипа, і Варфоломія, і Матвія, і Хому, і Якова Алфієвого, і Тадея, і Симона Кананіта та Юду Іскаріотського, що й видав Його» (Марка 3:13-19). Ми бачимо, що Господь збирає команду людей. Це були прості люди – рибалки, митник і т. д. Коли Він їх зібрав – це було подібно, як в Давида в печері Адуллам. Між ними постійно були сварки і розділення. Тих три роки вони боролись за владу – хто з них кращий і мудріший, хто ближче до Ісуса… Але, в результаті, вже після вознесіння Ісуса ми читаємо, що вони зодягнулись в силу і сміливість, вони вийшли і почали проповідувати. Як бачимо, Ісус збирає «сировину», Він не вибирає «готову продукцію» − гарних, симпатичних, мудрих, досвідчених, талановитих… Він обирає людей різних, які мали різні питання, які були скривджені, зболені, які вирішували якісь свої проблеми. Він не боїться, не соромиться, тому що, деколи, люди соромились таких людей. Він не вибирав фарисеїв, які були гарні, мудрі, освітчені. Він вибрав абсолютно протилежних цьому образу, цьому іміджу. І за три з половиною роки Він з робив з них Свою команду.

Для чого Він їх вибрав?

1. Щоб з Ним перебували.

2. Щоб послати їх на проповідь.

3. Щоб дати їм владу зціляти, звільняти і т.д. Навчити, передати їм те, що Він мав в Собі.

«Після того призначив Господь і інших Сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: «Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки… А ті Сімдесят повернулися з радістю, кажучи: «Господи, навіть демони коряться нам у Ім'я Твоє!» (Луки 10:1-3; 17). Виявляється, Ісус не тільки мав 12 учнів, в Нього було 70 учнів. Він поділив їх командами і вислав їх в різні місця. Потім, Він вже йшов в ті місця, де вони були, де вони приготували для Нього шлях, територію, Він ішов і проповідував там Євангелію. Тому, Ісус через це міг охопити більші території. Ісус, фактично, в Своєму житті помножився через Своїх учнів, через команди, через делегування Своєї влади, Своєї сили, Свого помазання. І, в результаті, вже за свого земного життя Він вплинув на велику територію, на велику кількість людей. Більше того, Ісус не мав на меті захопити чим більшу територію. Ісус робив наголос на людей, на Свою команду, Своїх послідовників. Він вкладав в них. Ісус тренував Своїх учнів і Він абсолютно не переживав про те, що світ такий великий, а Його послідовників мало. Замість того, щоб бігати і щось комусь доказувати, Ісус спокійно займався одним і тим самим кожен день, кожен рік – тренував Свою команду, Своїх учнів. Він тренував як молитись за хворих, як проповідувати Євангелію, як ділитись Словом Божим, які приклади вживати, і потім, ми зустрічаємо, що апостоли починають Його наслідувати.

Марка 5:37 – Ісус воскрешає дівчинку. Він бере Свою команду, а всіх решта випроваджує звідти, щоб не було сумнівів, пліток, зайвих запитань… Він воскрешає її, потім дозволяє вже зайти.

Дії 9:40 – ми читаємо, що Петро точно так само зробив. Він прийшов, всіх випровадив, помолився, Бог зробив чудо, і потім, він дозволив вже заходити іншим. Це була теорія і практика одночасно, завжди і регулярно, кожного дня.

Це те, що відбувається сьогодні і в нас на домашніх групах, в реабілітаційних центрах, на Біблійній школі. Ми вчимось, і потім, разом проходимо те. Ми вчимось, і потім, йдемо служити разом. Ми вчимо теорію, і потім, практично те застосовуємо в житті. Це, що Господь хотів, щоб ми робили.

Якщо ми говоримо про успіх, але не маємо команди, ми не маємо послідовників, то, насправді, це невдача.

Спочатку, ми повинні стати частиною команди когось, чиєїсь команди. Не може все початись з того, що ти капітан, тренер, лідер. Завжди все починається з того, що ти є «номером два». І це нас більше, сьогодні, не принижує, що ми другі. Це надихає нас, дає нам надію, гарантію, почуття безпеки, що хтось є над нами і з нами. «Номер два» − це означає, що ти є в чиїсь команді. Бог хоче, щоб ми стали командою, щоб ми були церквою, щоб знайшли лідера і влились в чиюсь команду.

«І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Ефесян 4:11-12). Для чого Бог поставив в церкві євангелістів, пасторів, пророків? Головне завдання – щоб приготувати святих на діло служби. «Приготувати святих» − це, як тренер, як наставник. Лідери – це не просто генеральський склад, який тільки роздає команди. Скоріше – це сержантський, або офіцерський склад, який задіяний напряму з своїми солдатами. Якщо він говорить щось, то він в тому і задіяний сам, і допомагає. Пастори, лідери, команда поставлені для того, щоб зрощувати, підготувати, стати тренерами, щоб потім і святі почали служити. Інакше неможливо. Інакше не працює.

Ми маємо зрозуміти, що, якщо ми стаємо частиною команди, вірним «номером два», коли ми ще не зрілі, не знаємо що ми хочемо, як бути, то хтось нам допоможе. Насправді, треба включатись, треба тримати чиїсь руки, треба молитись за когось, бути благословінням для когось. І потім, прийде час і Бог буде відкривати нам наше, буде відкривати ту сферу діяльності, де Він хоче, щоб ми стояли перед Богом. Як це починається?

1. Створення команди.

2. Запалити бачення від Бога.

3. Постійно будувати стосунки.

4. Підняти, або заснувати базу, певні основи, принципи, стандарти, які в тому, чи іншому служінні ми хочемо, щоб вони були і працювали.

5. Розділити обов'язки (відповідальність).

6. Ставати духовними батьками і духовними тренерами.

Проповідь в відео-форматі

ddd