Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Хто мій ближній?

Роман Файніцький

Останні проповіді, які ми розглядали, спонукали нас до того, щоб ми любили Господа, шукали та цінували Його, тримали свій погляд на Ньому і постійно наближалися до Нього. Ми можемо погодитись, що все це крутилось навколо першої заповіді – «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своє, і всім своїм розумом!» З неї витікає друга заповідь – «Люби ближнього як самого себе!»

Коли ми в щирості наближаємось до Бога, ми отримуємо Його любов, яка, в свою чергу, починає спонукати нас любити людей. Коли ми переживаємо Божу любов, вона спонукає нас всіх до одних і тих самих дій – це любов до інших людей.

«А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? (1 Івана 3:17). Коли ми починаємо любити Бога, наближатись до Нього, Божа любов починає відтворювати в нас певні дії.

Луки 10:25-37 – ми бачимо, що Ісус на перше питання дає класичну єврейську відповідь: «Що в Законі написано?» (Луки 10:26). Ісус прекрасно розуміє, що законник все знав. Після того, як законник дає відповідь на своє ж запитання, Ісус підтвердив правильність його думок, сказавши дещо цікаве: «Роби це, − і будеш жити» (Луки 10:28). Але, що відбулося далі? «А той бажав себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» (Луки 10:29). Чи не здається вам дивним, що він взагалі бажав себе виправдовувати? Ми себе виправдовуємо, коли почуваємо провину, або ми десь не впевнені. І це те, що починає робити книжник. Він починає себе виправдовувати, кажучи:  «А хто то мій ближній?» (Луки 10:29). Він не виправдовував себе, запитуючи, як любити Бога. Напевно, він десь відчував, як книжник, що з духовною стороною в нього все нормально (він відвідує храм, молиться, бере участь в Богослужіннях, він навчає народ, служить Богу…), і до цього всього в нього не було відчуттів, що він робить щось неправильно. Але, якщо він почав виправдовуватись в цьому, значить тут і були в нього всі проблеми.

Цікаво, що Ісус, даючи йому відповідь, не називає певної групи людей для нього (сім'я, родина, друзі, співробітники, земляки і т. д.). Згідно історії, таке враження, що ближнім може бути будь-хто. І книжник сам це визнав. На що отримав відповідь: «Іди, − і роби так і ти» (Луки 10:37). Ісус знову і знову направляє його до того ж самого.

Це сьогодні питання, яке стоїть до всіх християн. Ми можемо інших навчати. Ми в деяких питаннях розбираємось прекрасно, але це не означає, що ми можемо це робити.

Насправді, ця історія показує нам дві головні ролі – постраждалого, і того, який допоміг постраждалому. Звичайно, були ще ті, які завдали шкоди, і ті, які не відреагували чомусь на це. Цікаво, що Ісус описує там, саме, не простих людей, а священиків і левитів. Це самі духовні люди. Це ті, які, здавалося б, мали в першу чергу відреагувати на те…

Сьогодні, стоїть серйозний виклик перед нами – любити людей. Це, напевно, найважче в цьому житті – любити ближнього, та ще й таким високим стандартом − як самого себе. Почати любити слід дружину/чоловіка. І це, здається, що так просто. Насправді, це саме складніше. Набагато простіше любити незнайомців, чи малознайомих людей, ніж перебувати в любові у своєму домі (любити чоловіка/дружину, дітей, батьків, сусідів, родичів, співробітників…).

По-перше, нам потрібно бути терплячими, привітними, ввічливими, чуйними, щедрими. Якщо нам вдасться це, можливо, ми можемо піти дальше – почати любити своє місто. А потім ще дальше – почати любити свою країну. Нічого немає поганого в тому, щоб ми ставали справжніми патріотами, або християнськими патріотами. Про це дуже добре пише А. Шептицький, починаючи з опису того, як Христос плакав за Єрусалимом, передбачаючи його загибель. Описує також А. Шептицький позицію апостола Павла, який готовий був життя своє віддати за братів своїх по крові. І він, навіть, говорив такі страшні слова, що бажає сам бути відлученим від Христа заради того, щоб Ізраїльський народ до Нього пристав. Він любив свій народ, свою землю. Йому було не все рівно, що відбувається з його народом. Він служив йому, будучи навіть апостолом для поганів.

А. Шептицький зазначає: «Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не сміє бути ненавистю, і не сміє накладати обов'язки, які противляться вірі. Те, що виглядало на патріотизм, а на ділі було б ненавистю, або противилося б вірі, не є справжнім патріотизмом, бо звідки черпає силу весь народ, як не з патріотизму. А патріотизм є якраз, саме, тим вищим і благороднішим, чим більше спирається на Божі закони. Християнський патріотизм не проявляється і не може проявлятися у нас ніякою політикою та не може містити ніякої ненависті до наших братів з іншого народу. Слухняні християнському наказові, ми любимо всі народи світу любов'ю до ближнього. Наш християнський патріотизм у тому, що свій народ, народ український любимо християнською любов'ю більше, аніж інші народи та готові віддати для нього працю усього життя та й саме життя».

Давайте уявимо, що цей добрий самарянин – це Церква, принаймні, могла би бути згідно притчі Ісуса. А чоловік, якому завдали шкоди – це наш народ, якого обманюють, обкрадають, який кинутий на край дороги напризволяще. Сьогодні, насправді, наша країна знаходиться у цілковитій кризі на всіх рівнях. І сьогодні, ми, як Церква, все це прекрасно бачимо. І нас це болить, часто, через те, що нас це торкається. Можливо, сьогодні, те, що відбувається з нами в нашій країні − це час для Церкви. Можливо, замість розмов настає час брати відповідальність за процеси в Україні. Можливо, зміни не прийдуть чудесним шляхом, як би цього всі хотіли. Можливо, сьогодні, Бог буде діяти через нас в нашій праці. Можливо, нам потрібно почати серйозно думати, щоб ставати кращими професіоналами в своїй справі. І це стосується всього, що тільки може бути, починаючи від сантехніка, закінчуючи економіста, банкірами і т. д. (Історія Даниїла).

Сьогодні, наш народ потребу Божих провідників, які будуть мотивовані заповіддю любити ближнього, як самого себе, які будуть бачити в цьому народі цього побитого чоловіка, якого пограбували і викинули помирати край дороги.

Можливо, нам сьогодні потрібно почати молитись, щоб Бог давав нам ідеї не лише для нашого збагачення, а на благо всього народу.

Можливо, нам сьогодні потрібно перестати нарікати на владу, а ставати владою. Не нарікати на освіту, а ставати першокласними, найкращими педагогами, щоб виховувати покоління.

Можливо, сьогодні треба перестати нарікати на низьку якість наших продуктів, а ставати найкращими виробниками, виготовляти найкращу продукцію.

Сьогодні, Боже Слово здатне це зробити з нами. Якщо ми, сьогодні, побачимо це, цей народ, який сьогодні страждає, і ми, як цей добрий самарянин, як Церква, хочемо йому сьогодні допомогти (це, сьогодні, наш ближній), і ми почнемо працювати над цим, думати над цим, з цією ідеєю йти на роботу, виконувати свою роботу, повертатись з нею з роботи додому, тоді, напевно, щось почне получатись. Ми почнемо виготовляти машини на яких ми захочемо їздити, користуватись речами нашого виробництва і т. д.

Це, сьогодні, виклик для нас – пожертвувати своїм спокійним життям заради загального добра, заради наступного покоління, будуючи Боже царство на цій землі!

Проповідь в відео-форматі

ddd