Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Відкинь дитяче

Олег Савчак

Дитячі речі, які заважають нам дорослішати, комфортніші, ближчі нам, тому що ти не береш відповідальність, ти більше бавишся, але час лукавий, час останній і Писання говорить: «Не спіть! Будіть себе! Пильнуйте!»

Ціль слова: тривожити, будити нас, спонукати нас, щоб ми дорослішали, ставали зрілими, щоб ми виростали в дусі. Коли є дитинство і дитячість – це є нормально, прекрасно. Дитинство – це хороша пора безтурботності. Це був час виділений Богом, щоб ми насолоджувались, щоб ми навчились любити батьків, цінувати їх, приймати від них… Проходить час і ми мусимо залишити дитяче, тому що це зруйнує нас, це зруйнує сім'ю, стосунки, фінанси, якщо людина не хоче дорослішати.

«Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче» (1 Коринтян 13:11).

«Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його. Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого» (1 Івана 2:12-13). Тут вже говориться про духовний вік.  Кожен вік прекрасний. Так Бог створив.

«дітоньки, що гріхи вам прощаються» (1 Івана 2:12) − це така перша любов, коли ти бігаєш, стрибаєш, ти не береш ніяку відповідальність, ти просто всім свідчиш, що Бог тебе спас, твої гріхи прощені. Це і є твоє життя. Ти ще не помолився, а Бог вже тебе почув. Ви радієте, молитесь, дякуєте Богу…

«Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого» (1 Івана 2:13) – це вже битва, війна, дискомфорт. Це вже щось відбувається, це не є так легко. Битва нікому не подобається. Ми не любимо битву. Ми любимо відпочинок.

«Пишу вам, батьки, бо ви пізнали…» (1 Івана 2:13). Коли батьки пізнали? Коли прийшло і перше, і друге, і третє… І стали батьками зрілими. І тоді, вони можуть сказати, що знають Бога, що Його пізнали. Ти не можеш знати Того, Хто від початку, як ти дитина. Ти знаєш, як Батька, Який дарує, благословляє, забезпечує, але ти Батька свого можеш вже зрозуміти по-іншому, коли Він тебе виправляє, виховує, деколи , бере різочку і коректує тебе. Нам це не подобається.

«Браття, не будьте дітьми своїм розумом, − будьте в лихому дітьми, а в розумі до сконали ми будьте!» (1 Коринтян 14:20). Коли ми говоримо про малих дітей, в них немає підозр, здогадів лукавих… Коли ми говоримо про дорослі, зрілі речі, тоді, будьте досконалими, пильнуйте.

Кілька порівнянь між дітьми і дорослими:

1. Діти шукають щастя для себе, комфорту, чогось такого, що їм несе любов, прийняття, щоб вони відчували себе добре.

Чим менша дитина, тим найменший дискомфорт приносить їй найбільші страждання.

Що шукають дорослі (зріло, духовно дорослі)? Дорослі мають владу радіти. Діти шукають щастя, задоволення, комфорту, а дорослі мають владу радіти. Ми зараз відділяємо щастя від радості. Для кожного щастя – це якась ейфорія, щось атмосферне, щось таке, коли в тебе хороший настрій, ти відчуваєш задоволення. По-світському так тлумачать, що щастя – це прояв високої емоції, коли життя вдалось і ти відчуваєш, що живеш в насолоду. Коли ми торкаємось Писання, то Біблія ніде нас не закликає і не обіцяє нам, що Бог дасть нам, чи хоче дати нам щастя. Бог не говорить, що тобі належить щастя, що Бог хоче, щоб ти був щасливий.

Дитина шукає щастя, а дорослому Бог каже радіти. Яка різниця між щастям і радістю? Щастя – щось те, що ти очікуєш, що має прийти ззовні і ти маєш тим насолоджуватись, те прийняти. Радість – це те, що народжується всередині тебе, це те, з чим ти співпрацюєш і на що ти маєш владу не залежачи від обставин. Радість – щось більше, ніж хороший настрій, задоволення, ніж відчуття. Радість не залежить від зовнішніх обставин. Радість ти можеш знайти будь-де. Ти можеш знайти радість в важких ситуаціях, в труднощах, в гоніннях, переживаннях. Саме дні болі формують нашу радість, нашу зрілість, нашу дорослість. Бурі формують нашу дорослість, і в них Бог хоче навчити нас радіти. Це те, що протилежне щастю людському. В людському щасті ти не сформуєшся, як особистість. Ти роки можеш бути щасливим, і потім, в один момент щось відбувається, і ти розчаровуєшся, приходить депресія, незгода, обурення.

Якщо Бог нас з тієї, чи з іншої причини веде нас через дні скорботи, то це не для того, щоб нас вбити, засумнівати, що Бога нема, це для того, щоб ми думали, проповідували собі, вчили самі себе згідно Писання, що Бог є, Він мене любить і веде.

Діти повинні постійно щось відчувати. Вони залежать від відчуттів. Дорослі не повинні від цього залежати. Ти не водишся відчуттями. Ти повинен входити в свою радість, а не шукати свого щастя, комфорту і задоволення.

Матвія 5:3-12 – парадокс блаженств. Є 9 блаженств. 5 з них є справді парадоксальні.

1) Блаженні вбогі духом – щасливі ті, які вбогі.

2) Блаженні засмучені – щасливі сумні.

3) Блаженні голодні – щасливі голодні.

І тих 4 решта блаженств також є парадоксальні. Блаженні милостиві – милостиві – це також парадокс. Милостиня завжди тягне жертву. Це є праця, жертва. Блаженні чистим серцем. А де то чисте серце взяти? Це означає, що ти постійно себе від чогось обрізаєш.

2. Діти шукають того, що приносить задоволення. Це іграшки. Дорослі – їм приносить задоволення відповідальність. Коли ти звершив благословіння, ти втратив щось, когось благословив, комусь допоміг, ти пожертвував і ти щасливий, бо ти втратив.

3. Діти – в них сильно розвинене власне еґо – «це моє!» Вони люблять, щоб вони були в центрі уваги і щоб йшла концентрація на них. Дорослі – це є жертва, це є віддавати. Питання жертви – це одна з головних чеснот християнського життя, жертва твого часу, сил…

4. Діти поневолені стихіями світу. Вони слабо орієнтуються в часі і просторі.

«А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти  добро й зло» (Євреїв 5:14). Дорослі орієнтуються нормально. Духовні діти хапаються за вчення, за щось стороннє. Вони дуже швидко хапаються і отруюються, потім розчаровуються. Дорослі мають чуття, дивляться в корінь, в суть, яка за тим стоїть атмосфера.

5. Діти воюють одне з одним. Дорослі воюють з ворогами. Якщо ми воюємо один з одним в сім'ях, в церкві, ми є діти, тому що час воювати з ворогом.

6. Діти нічим не відрізняються від рабів. Дорослі стають спадкоємцями.

«Тож кажу я: поки спадкоємець дитина, він нічим від раба не різниться, хоч він пан над усім, але під опікунами та керівниками знаходиться він аж до часу, що визначив батько. Так і ми, поки дітьми були, то були поневолені стихіями світу…Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа» (Галатів 4:1-3;7). Якщо ти дорослий – ти спадкоємець, тобі належать всі обітниці. Якщо ти дитина − ти раб, маючи все, ти нічим не володієш. В результаті, ще й страждаєш, нещасливий.

Хто я є? В якому місці? В якому етапі життя духовного я є? Що приносить мені задоволення? Чи що робить мене нещасливим? З чим кожного дня я борюсь? Чи це реально те, що я проходжу шторми, битви і бурі, чи це абсолютно не має ніякого відношення до штормів і бур? Це те, коли я сам себе заганяю в глухий кут, це там, де я воюю з своїми союзниками, це там, де я  хочу бути щасливим, а Бог мені цього не обіцяв. Розберись в собі! Ти станеш на крок щасливіший, ти навчишся дивитись правді в очі, що, насправді, від тебе залежить багато речей.

Проповідь в відео-форматі

ddd