Любов і Зцілення

Євангельська Церква

І вашим і нашим

Олег Савчак

2 Хронік 25

Книга 2 Хронік  − говорить про царів Юди і Ізраїля, фактично, від Соломона, його сина і через всю історію Ізраїля до падіння цього царства, до завоювання Навуходоносором, до зруйнування храму. Історія трішки мінорна. Проте, якщо подивитись в Старий і Новий Заповіт, то побачимо, що інколи історії є мінорні. Але Бог може через мінорну історію допомогти нам вийти в мажорну. Тому що мінорна історія приведе до покаяння, до переосмислення, до перезавантаження, а мажорна підсвідомо каже, що нічого міняти не потрібно, все добре…

«І робив він угодне в Господніх очах, тільки не з цілим серцем» (2 Хронік 25:2). З чого все починається? «Не з цілого серця» − це проблема багатьох з нас. Це означає, що людина не розвиває стосунки з Богом. Вона живе вчорашнім днем, вчорашніми відкриттями, вчорашньою вірою, вчорашніми молитвами, вчорашнім Словом… А сьогодні новий день і нові виклики… А на новий день, на нові виклики треба нову манну, нові, свіжі відкриття, без того неможливо догодити Богу. Коли ми не шукаємо Його волі, не служимо Богу, коли ми настільки заклопотані (ми працюємо, ми зайняті, в нас все розплановано, в нас щільний графік), але на Бога ми не знаходимо часу. Ми не знаходимо часу на молитву, на служіння, на Боже Слово, на якісь Божі речі, на те, щоб в Нього запитати, що Він хоче… І це все показник того, коли людина вірить Богу, але не з цілого серця… І це може стосуватись кожного з нас. Тому, кожен повинен подумати – «Де я ще не служу Богу, не поклоняюсь, не вірю, або  молюсь не з цілого серця?»

«І найняв він із Ізраїля сотню тисяч хоробрих вояків за сотню талантів срібла.  І прийшов до нього Божий чоловік, говорячи: «О царю, нехай не виходить з тобою Ізраїлеве військо, бо Господь не з Ізраїлем, ні з жодним із синів Єфрема» (2 Хронік 25:6-7). Якщо ми наймаємо союзників − це тих, з ким ми дружимо, ми заключаємо певні завіти, певні умови, тобто, ведемо спільні справи, ми десь посвячуємо себе, проводимо більше часу з ними, коли ми вкладаємо своє серце, свій час, свої гроші і не питаємо Бога. Ми вже ототожнюємо себе з ними, коли нам вже необхідна ця дружба, навіть, якщо ми йдемо в розріз з Божим Словом, з Богом, з Його волею.

«Але йди тільки ти, роби, будь відважний на війні! Інакше вчинить Бог, що ти спіткнешся перед ворогом, бо в Бога є сила допомагати, або робити, щоб спіткнутися» (2 Хронік 25:8). Господь каже зруйнувати ці союзи, відректись, навіть, якщо ти втратиш щось, тому що це зруйнує тебе. Навіть, якщо сьогодні це виглядає все гарно, світло, завтра може бути все по-іншому.

Так важливо, щоб ми чули це застереження. Застереження – це щось мінорне – «Зупинись… Схаменись… Подумай… Візьми паузу…» Амація слухає пророка. Він втрачає тих 100 талантів. Він приймає рішення йти на війну просто своїми силами, своїм військом, без допомоги так званих союзників, але він уповає на Бога.

«А Амація зміцнився, і попровадив свій народ, і пішов до Соляної долини, і побив десять тисяч Сеїрових синів» (2 Хронік 25:11). Амація перемагає ворога, полонить їх. Дальше відбувається битва. Відбувається перелом. Тобто, людина послухала Бога, людина знає Бога, вона віруюча, служить Богу, але «не з цілого серця»… На цьому етапі народжуються різні фальшиві вчення, доктрини, церкви. Якщо ми починаємо рухатись за Богом і не освячуємо себе, «не з цілого серця», і вашим і нашим, і Богу і дияволу, і світу і церкві, Амацій вже підмішав смак перемоги (Бог воює за мене, сила на моїй стороні, ресурс армія в мене є, я його переміг…). Цей перелом, ці вчення нові – гіперблагодать, насолода, крайнє вчення веде, щоб людину заспокоїти, приспати, приходить фальшиве щастя.

 «І сталося по тому, як прийшов Амація, побивши едомлян, то він приніс богів Сеїрових, і поставив їх собі за богів, і перед ними вклонявся, і їм кадив» (2 Хронік 25:14). А де логіка? Для того щоб зрозуміти, що він робив, треба вникнути в історію. Поставив і покадив – атмосфера помінялась. Атмосфера має здатність мінятись в залежності від того чиє ім'я ми призиваємо. Хто воює на даному етапі, така атмосфера приходить. Або згущаються хмари чорні, демонічні, або йде битва, але сонце пробивається через хмари, і ми бачимо, що рано чи пізно, але воно над нами зійде.

За кожним ідолом завжди стоїть дух, демони. Приносячи жертви статуеткам, насправді, ця жертва живим духам, демонам. Він приніс ідоли, ідоли сексуальних гріхів. Що це може бути в наш час? Коли ми служимо Богу, поклоняємось, але ми тягнемо в своє серце, в свої доми блуд, порнографію, флірт в мережах…  Тоді, ми не служимо з цілого серця, ми не відвойовуємо кожен клаптик нашого серця, ми про це не думаємо, не відрікаємось, час від часу не постимось, не докоряємо себе…

«І запалився Господній гнів на Амацію, і Він послав до нього пророка, а той сказав йому: «Нащо ти звертався до богів цього народу, богів, що не врятували народу свого від твоєї руки?» (2 Хронік 25:15). Ці боги, ідоли – це можуть бути якісь речі маленькі, це ще не є блуд, перелюб, щось таке велике, але це може початись з маленького, коли тебе ніхто не бачить, ти поставив собі божка, ідола перед своїми очима і дивишся, поклоняєшся йому. Де логіка? Якщо твій Бог воює за тебе, ти переміг, ти зруйнував тих всіх богів, тому що Бог твій сильніший. Для чого? Хтось бере і інших ідолів ставить. Це може бути алкоголь.

Якщо ми не будемо з цим боротись, це виявляти, що християнство – це служити Богу з цілого серця, що це не і вашим і нашим, і Богу і дияволу, ми почнемо вірити в заблудження. Ось чому велика частина християнського світу сьогодні вірить в заблудження, тому що ідоли в серці. І як тільки ідоли в серці, треба Писання спотворити, поміняти, бо Слово судить, воно, часто, мінорне, воно не завжди мажорне, воно не завжди про насолоду… Народжуються фальшиві вчення там, де є ідоли в серці, там, де люди ставлять божків, ідолів, за якими є демони, вони не хочуть з ними розпрощатись. Вони хочуть і вашим і нашим, завжди народиться нове вчення, прийде нове відкриття, але вже Бог там не є, але вже Бог більше не воює. Де є ідоли в серці, там Бог відступає. Знову і знову питання – де логіка?

«І сталося, як він говорив це до нього, сказав йому цар: «Чи я поставив тебе за царевого дорадника? Перестань собі, нащо вбивати тебе?» І перестав той пророк, але сказав: «Я знаю, що Бог постановив погубити тебе, бо зробив ти це, і не слухав моєї поради…» (2 Хронік 25:16). Приходить гордість, осліплення, коли людина втрачає здоровий глузд. Але на тому етапі людина не відрікається, вона не каже, що знов невіруюча, йде в світ. Все рівно людина Бога пережила, відчула Його, тому, тут людина починає це все змішувати, з'єднувати. Коли Бог вже за нього не воює, а він вже себе обманює, думає, що він такий багатий, сильний, він кидає виклик наступному цареві… А Бог не казав йому йти воювати, і все його військо було розбите. Єрусалим був пограбований, храм був пограбований, з храму весь священний посуд був забраний, стіни в Єрусалимі були повалені…

«А від часу, коли Амація відступив від Господа, то склали на нього змову в Єрусалимі, та він утік до Лахішу. І послали за ним до Лахішу, − і вбили його там» (2 Хронік 25:27). Сам цар постраждав, загинув через свою дурість, через свою недолугість, через те, що мав все і за короткий час все втратив.

Не пройде так − і вашим і нашим. Воно так не працює. Воно може працювати  тільки тоді, коли Бог бачить, що ти борешся, б'єшся, ти попадаєш в таку ситуацію, як Амація, ти десь щось не зрозумів, приніс якогось ідола, і потім, до тебе дійшло, що ти робиш… До того часу поки ти борешся, ти втрачаєш гроші, друзів, втрачаєш щось, але ти борешся, бо ти слухаєш Бога, Бог за тебе буде воювати, навіть, якщо ти спотикаєшся, согрішаєш, помиляєшся… Бог ніколи не залишить, не покине. Але, коли на якомусь етапі один ідол, третій, п'ятий, і нам вже не підходить то вчення, бо воно якесь дуже релігійне, законницьке, то кінець буде поганим…

Кожен для себе має задати питання – «А де є ідоли в моєму серці? Де я служу не з цілого серця?»

Проповідь в відео-форматі

ddd