Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Померти, щоб жити

Олег Савчак

Якщо дослідити цю тему ‒ «Вмерти з Христом», «Воскреснути з Христом», «Вмерти для Христа», «Вмерти для себе, для якихось світських речей». Писання про це дуже багато говорить… Ми собі задаємо питання: «Чому?». Тому що це є дуже важливо і відповідально.

Деякі моменти, які ми хочемо змінити в характері, в стосунках, в поведінці, в реакціях, в емоціях, ми дуже часто з ними боремось, ми читаємо інформацію, прикладаємо певні зусилля. Деколи, виходить, а деколи, не дуже. Не завжди нам потрібно з чимось боротись, з чимось воювати. Часто, Писання вчить, що нам для чогось потрібно вмерти. І це трошки інше, ніж боротись і воювати. Кожен з нас бажає жити життям в повноті, повноцінним, наповненим змісту, цілі, тому що життя ‒ це найбільший дарунок, який дав нам Господь. Не всі це розуміють…

Колосян 3:1-13

«Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці» (Колосян 3:1). Ми вмерли з Христом. І ми не повинні приставати на різні забобони, ганятися за світськими речами, тому що ми вже тепер Божі, ми Христові. Ми вмерли з Ним. І в нас повинно змінитись щось.

«Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Колосян 3:2). Ще одна сильна думка. Це те, що звільняє нас від апатії, депресії, дає нам силу жити і йти вперед. Ми повинні це зрозуміти ‒ думати небесним, думати про Божі речі, як Бог думає, з точки зору Бога.

«Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом» (Колосян 3:3). Важливо, щоб це стало відкриттям. Для чого ми вмерли?

Колосян 3:1-4 ‒ це, як вступ. Апостол Павло ще з Колоссян 2 веде нас в духовні речі. Він говорить, що ми померли, але також ми і воскресли, що життя наше заховане в Бозі, що сьогодні від нас щось залежить, щоб ми не були пасивними, пасивно очікували змін, але ми були самі активно задіяні в нашому житті. Писання вчить, що ми, в великій мірі, є автори своєї долі, ми її формуємо, на неї впливаємо, тому що Бог за нас. Він створив нас для конкретної цілі, поблагословив нас, і Він нам відкриває і хоче відкривати цей шлях. Але в міру тих, чи інших обставин, коли ми блокуємо це, свідомо, чи несвідомо, получається, що ми не йдемо в тому напрямку, або мотаємо круги, нічого не відбувається, і, в результаті, більшість людей все рівно звинувачують Бога. Вони кажуть: «Де той Бог?» Але, якщо б кожен почав звертатись до Бога, чинити Його волю, то того всього зла не було б.

«Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження» (Колосян 3:5). Це стосується кожного. «Умертвіть» ‒ це дієслово активної дії. Є моменти, коли приходять спокуси, якісь нападки, ми, часто, воюємо з сатаною. Писання нам говорить не воювати, а коли ці земні речі, які хочуть нас поработити, відвести від виконання волі Божої,  то Слово Боже дає нам два таких ключики:

1. Втікайте від гріха, від розпусти, як зробив Йосип. Не завжди, коли ми втікаємо, це є зрада, програш, слабкість. Йосип втік від жінки Потіфара і зберіг свою душу. Деколи, нам треба фізично, по плоті втікати від якихось обставин. Втікати завчасно, поки ти відчуваєш силу, тверезий розум, здоровий глузд. В кожного з нас є своя спокуса, своя слабкість, якась точка неповернення. І вданій ситуації потрібно втікати.

2. Вмерти. Умертвіть ваші земні члени! Не воюйте, не прикладайте зусилля, не проголошуйте… Просто умертвіть! Деколи, ти не можеш втекти сам від себе. Тоді, ми починаємо щось придумувати, як воювати, як протистояти, і ми щось робимо, а воно не працює. Цей момент «умертвіть» ‒ це означає умертвіть. Коли щось мертве, воно перестає на щось реагувати. Мертвий не реагує. Поки ми не вмираємо для земних членів, нас все чіпляє, нервує, дратує. Ми реагуємо, хочемо відімстити. Коли, ми не умертвимо, роками ми будемо страждати, ходити по колу.

Умертвіть розпусту і нечисть! Розпуста ‒ це певний спосіб життя, побудований на зневажанні норм моралі, Біблійних норм моралі, якоїсь Божественної етики. Людина нехтує, зневажає, висміює, і їй стає легше і природніше чинити розпусту і нечисть. Якщо людина чинить розпусту довший час, вона вже цього не відчуває і не бачить. «Умертвіть» ‒ кожен бере себе, в чому він хоче чинити розпусту, цю нечисть, де його чіпляє, і ми роздумуємо про це, і ми конкретно можемо про це молитись. Якщо ми будемо намагатись в тому плані працювати, молитись про це, думати, Дух Святий буде нам допомагати.

Умертвіть пристрасть, лиху пожадливість! Пристрасть ‒ це сильне прагнення, бажання, жадання. Це слово може мати як позитивний так і негативний відтінок. Людина може мати пристрасть за Христом, за Богом, за Божими речами, за служінням Богу. Пристрасть і пожадливість ‒ це бажання в якомусь степені. Це дуже сильне бажання. Це те, що ти хочеш дуже сильно. І ти з тим нічого не робиш. А як тоді вмерти? А вмерти ‒ це коли ти вчишся блокувати духовні рецептори в своєму розумі. Ти не можеш зразу вмерти. Так воно не працює. Вмирання ‒ це, часто, поволі, це певний процес вмирання. Коли ти блокуєш рецептори, коли ти відчуваєш, що ти ще не мертвий на щось, на когось, на емоції, на обставини, на людей, тебе щось дратує, щось веде в полон, чіпляє. Ти починаєш практикувати Боже Слово. А Слово Боже каже, щоб молитися за ворогів, благословляти, хто вас проклинає, робити добро. Це все ключики, принципи. Якщо ми їх нехтуємо, ігноруємо, а потім до діла, і ми кажемо, що щось воно не вмирається. Якщо ти себе оживляєш, і ті ключики, принципи, які хочуть тебе омертвити для пожадливості ти не використовуєш, то ти вічно живий. Тому, час йде, а тебе дальше все нервує. Є обставини, коли ми всі підпадаємо під такий вплив ‒ немає настрою. щось сталось, щось пішло не так, і ми розбалансувались. Але мова не про це. Кожен з нас може десь вийти з себе. Але деякі люди живуть так місяцями і роками. І для них стан виходу з себе є нормальний, і вони дуже рідко повертаються до себе, в стан миру і радості. І це небезпечно, тому що це нас травмує зсередини, нашу психіку, веде і до фізичних хвороб, люди задалеко заходять. Але інші, які навчились так жити, проходять труднощі, вони переходять конфлікти.

Є певні ключики, які допоможуть нам вмерти. Ми благословляємо, ми молимось, робимо щось зворотнє через силу (нам хочеться говорити зло, ми говоримо добро, нам не хочеться за когось молитись, ми молимось). Блокуй в своєму розумі негативні думки, коли тобі хочеться посмакувати… Ви маєте владу в своєму розумі поставити блок.

Не підживлюй, ніколи не підливай масло в вогонь. Біблія часто говорить про плітки, про осудження, лукаві здогади, неправильні розмови. Доки ви не почули другу сторону, ви не маєте права робити висновок про ту людину, подію, ситуацію і т. д. Якщо ми хочемо докопатись до правди, ми повинні послухати іншу сторону. Якщо вас чіпляє, хтось вас отруїв, щось розказав про когось ‒ підіть виясніть. Якщо не збираєтесь говорити з іншою стороною, тоді, не вникайте, скажіть, що вам це не цікаво. Це все кроки до вмирання. Це принципи, ключики. Якщо ми їх слухаємо, крок за кроком, поволі ми вмираємо. Ми приходимо до такого вже майже моменту смерті, коли ми вже можемо думати наближено до того, як мислить Бог, Біблійного сценарію.

«…зажерливість, що вона ідолослуження» (Колосян 3:5). Хто така зажерлива людина? Це людина, яка не має міри в питаннях їжі, грошей… Ті самі речі, які для когось є не гріх, для когось можуть бути гріх. Чому? Бо людина зажерлива. В неї немає міри, вона не ділиться, не жертвує, вона все відкладає на чорний день. І чим більше вона відкладає на чорний день, тим більше вона той чорний день притягує. Тому, для зажерливості треба вмерти. Яким чином? Жертвувати, ділитись, сіяти, робити кроки, які звільнять нас від зажерливості. Тому, Бог постановив десятини, пожертви, служіння даяння.

«Бо гнів Божий приходить за них на неслухняних» (Колосян 3:6). Це нас стимулює, що якщо ми не розуміємо, рано чи пізно, на безбожність прийде гнів. Тобто, Бог любить людей, але буде судити безбожність. І якщо ти не залишиш безбожність, то ти дістанеш. Якщо ти відділишся від безбожності, то Бог буде судити безбожність, а тебе пронесе, тому що ти відділився від безбожності.

«Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст» (Колосян 3:8). Гнів і лютість ‒ бурхливий вияв злості. Злоба ‒ почуття недоброзичливості. Це веде нас до падіння, до загибелі, смерті. Тому Слово Боже говорить: «Відкиньте!» Не пасивне чекання, не просто молитва: «Боже, забери це від мене!» . Це в нашій владі ‒ умертвити, відкинути. Бог буде питати нас, як ми умертвляли і відкидали гнів, лютість, злобу…

«…богозневагу, безсоромні слова з ваших уст» (Колосян 3:8). Тобто, слова, які зневажають і принижують Бога і людей. Для того щоб себе підняти, ми когось мусимо опустити. Деколи, ми, як віруючі, хочемо досягнути чогось, ми захищаємось, когось принижуємо, говоримо погане на когось, і ми думаємо, що це нам допоможе. Але, насправді, якщо інша сторона духовна, вона дивиться на нас, вона відчуває і бачить, що та інформація, яку ми подаємо є неправильна. А не духовна людина попаде і вже буде два спільника, три, які ніяк не хочуть вмерти, яких все цікавить, які ніколи не будуть виясняти другу сторону, але, слухаючи одну сторону, вони завжди зроблять свій висновок. І їх це влаштовує. І це проблема.

«Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками» (Колосян 3:9). Скиньте з себе стару людину! Скільки окличних дієслів, які спонукають нас до дії ‒ омертвіть, відкиньте, не кажіть неправди один на одного! Це так само шлях до омертвлення, коли ми перестаємо щось говорити, сіяти те, що не несе життя. Коли ти починаєш себе ототожнювати, що ти більше не стара людина, ти більше не говориш плітки, не несеш злоби, навіть за ворогів будеш молитись, прощати, благословляти, тоді, ти реально скидаєш з себе стару людину і зодягаєшся в нову. І це працює.

«Де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос!» (Колосян 3:11). На тому етапі ми починаємо любити і цінувати різних людей. Ми вміщаємо різних людей. Якщо ми вільні, ми не несемось над рабами. Якщо ми раби, ми не заздримо тим, які наші пани.

«Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння» (Колосян 3:12). Яким чином? Ми починаємо з помирання, потім відкидання, потім скидання, зодягання, і на якомусь етапі ми доходимо до розуміння, що, виявляється, це можливо жити тими Божими принципами і стандартами. Ми починаємо роздумувати і практикувати це. Милосердя ‒ це практикування любові. Милосердя не може бути без діл. Почни практикувати ті принципи. Це і є зодягання. Поки ти не практикуєш, ти нагий, не зодягнений. Кожного разу, як ти щось практикуєш, ти зодягаєшся в милосердя, покору, лагідність. Тому, практикуй Божі речі! І тоді, ми обов'язково помремо для тих безбожних речей, для того щоб жити для Бога. Тоді, ти будеш переходити через кризи, труднощі, і ти не загинеш, ти встоїш, ти перейдеш, тому що ти навчився жити і довіряти Богу.

«Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!» (Колосян 3:13). Ми від того не звільнимось. Такого не буде , що, якщо ти вже помер, то вже тебе взагалі нічого не чіпляє. Терпіть один одного і прощайте! Принцип нескінченний, від якого ми нікуди не дінемось. Тому, замість того, щоб себе виправдовувати, ми повинні прощати, тому що так заповів Христос і Він так робив. І роблячи так, ми ніколи не будемо шкодувати. Ми будемо жити життям перемоги.

Проповідь в відео-форматі

ddd