Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Ми з ним кололись однією голкою!!!

Ми з ним кололись однією голкою!!!

... Якось я зустрів свого знайомого, який сказав мені, що аналіз його крові показав позитив на ВІЧ. Всередині в мене все охололо, адже ми з ним кололись однією голкою!!! І так жити важко, а тут ще і це...

Говорячи про наркотики, хочеться зазначити, наскільки жахливі наслідки цієї залежності. Перш-за-все – це ВІЧ. Люди, які коляться не замислюються над цим, поки ця проблема не торкнеться їх своєю холодною рукою. Саме в таку мить починаєш усвідомлювати всю безглуздість зроблених раніше помилок. І так хочеться переписати життя з чистої сторінки, зробити все те, чого не встиг раніше. І мені Бог подарував такий шанс!

Мене звати Андрій і мені 28 років. Мій шлях до наркотичної залежності розпочався доволі рано. В 15 років я періодично не жив в дома, почав займатися грабіжництвом та вимаганням грошей. Саме в той період я почав вживати алкоголь, курити цигарки. Я постійно шукав шалених переживань та яскравих пригод, так як домашнє спокійне життя мене взагалі не вабило. Незважаючи на те, що в школі я вчився в філологічному класі і мав хороші оцінки, вчителі запам’ятали мене з поганої сторони через жахливу поведінку і схильність до злочинів.

Вперше я спробував наркотики після вступу в училище. Через відповідну компанію я почав захоплюватись “планом”, пробував відвар з маку і постійно пропадав на дискотеках. Одним словом, я вів бурхливий та легковажний спосіб життя. Непомітно вживання маку перейшли в уколи “ширкою”. Це мені дуже подобалося – ніяких проблем, гарний настрій, багато енергії.

Незабаром про моє “захоплення” дізналися батьки і, відповідно, намагалися мені пояснити наскільки це погано і шкідливо. Та, насправді, в той час їх слова не мали для мене ніякого значення. Так як мої батьки лікарі, то через своїх знайомих ложили мене на лікування в наркодиспансер, забезпечували найкращими медикаментами. Та, в-основному, все закінчувалося тим, що я починав ще більше колотися. А лікувався я, щонайменше, 12 разів.

На той час я поступив в інститут, був старостою групи, та через три роки мене вигнали, бо через постійне вживання наркотиків часу на навчання не залишалося. Моє життя помаленьку почало руйнуватися. З кожним роком вживання наркотиків набирало все більше обертів. Це стало змістом мого життя. Я почав розуміти, в яке жахливе рабство попав, скільки болю та страждань завдаю рідним та близьким. Я неодноразово приймав тверде рішення більше не вживати наркотик, та все марно, зупинитися вже не міг. У зв’язку з тим, що на “ширку” щоденно потрібні великі гроші, мені доводилося іти на кримінал. Почалися проблеми із міліцією, сусідами, батьками. Був судимий за вимагання, та через першу судимість дали “умовно”.

Коли з’явилася підозра, що в мене ВІЧ, я остаточно зламався. Просто більше не було сили тягти це ярмо. Тож я вирішив покінчити життя самогубством через введення надто великої дози “ширки”. Мені здавалося, що це єдине можливе вирішення моєї проблеми. Я написав прощальну записку батькам і ввів собі небезпечно велику дозу наркотику. Моє серце ледь не вискочило, я пів години не міг порухатися, але не помер. Коли про це дізналися мої батьки, то зрозуміли, що діяти треба негайно. Мене знову положили в наркодиспансер, де я здав аналізи на ВІЧ. Вони виявилися негативними. І в мене появилася надія...

Та, незважаючи на це, я продовжував колотись.

Періодично я відвідував католицьку церкву, тож в Бога я вірив. І одного разу я зустрів знайому дівчину, яка теж відвідувала якусь церкву, теж вірила в Господа, та її життя від цього ставало світлішим. Вона розповіла мені про людей, котрі позбулися наркотичної залежності і, більше того, не мають ніякого бажання повертатися назад до цього. Як виявилося, дівчина ходить на домашню групу, де вони збираються, і я погодився піти з нею туди.

Мій розум не міг осягнути всього того, що там розповідали. Та десь в глибині душі я розумів, що тільки Бог може щось змінити у моєму серці. Тому, разом із присутніми там людьми я звернувся до Нього в молитві із бажанням віддати своє життя Творцю. Але чуда не відбулося, блискавка не блиснула і в моєму розумі нічого не змінилося. Я відчув розпач. Тому що це було моєю останньою надією. А через два дні, коли я йшов по наркотик, тримаючи в одній руці гроші, а в іншій – шприци, я враз відчув дивне тепло, ніби мене хтось обіймає. Моє серце наповнилось дивною радістю і щастям. Я відчув на собі дотик самого Бога і ці відчуття не можливо описати. В ту мить і відбулося “маленьке чудо”. Прийшовши до друзів по наркотик, я не став колотися. Я розказав присутнім про те, що зі мною відбулось, та вони мене не чули, не розуміли.

Той день став переломним моментом у моєму житті. Через деякий час я поїхав у ребцентр, де пройшов реабілітацію.

На сьогоднішній день я є вільною від жахливої залежності людиною. Ось уже чотири роки я не приймаю наркотики, поновився в інституті просто допомагаю людям відшукати шлях до Бога і отримати свободу. Господь сильний змінювати серця, наповняючи життя новим змістом.

ddd